Книга терпіння Бога
Війна – жахлива річ! Війна завжди є результатом гріха (Римлянам 3:10-18). У Старому Заповіті Бог наказав ізраїльтянам: «Пімсти мідіянам за кривду Ізраїлевих синів, потім будеш прилучений до своєї рідні» (Числа 31:2). Також, у 1 Самуїла 15:18 сказано: «І послав тебе Господь дорогою, і сказав: Іди, і вчиниш закляттям нечестивих амаликитян, і будеш воювати з ними, аж поки не вигубиш їх». У Святому Письмі в переліку професій бачимо воїнів або військових, ремесло яких завжди займає чільне місце чи відіграє особливу роль. Ситуація у Старому Завіті порівняно з Новим для сучасної людини виглядає надто суворою і жорстокою. Пригадаймо хоча б, як Ісус казав до фарисеїв, що через жорстокість їхніх сердець Мойсей раніше дозволяв їм те чи те. Тому позиція щодо війни у Старому Завіті також була такою жорстокою, немилосердною.  Відомий науковець і бібліст Майкл Слаторі стверджує, що старозавітний Ізраїль був подібний до Божого народу, де останній виглядав, як військовий табір, в якому Бог був головним воїном. Війна була серцем і релігією Ізраїлю, й Ізраїль виявляв через війну свою ідентичність. Дуже часто у книгах Старого Завіту можемо натрапити на такий термін, як «священна війна», тобто війна, яку веде сам Бог проти грішних народів і людей, що не є з Ним у союзі. Тому ізраїльський народ, коли воює, освячується. Це і є старозавітний спосіб мислення, старозавітне богослов’я, де багато жорстокості й навіть самі правила ведення війни дуже немилосердні: дозволялося повне знищення цивільного населення, захоплення в полон мирних жителів і вбивство дітей, жінок, старших, тобто те, що зараз для нас неприпустиме, що можемо ототожнити з геноцидом.  Важливо зазначити, що в десятій главі дев’ятого розділу книги Чисел є згадка про захист рідного краю, благословенний Богом: Бог обіцяє допомагати народові, який захищає себе.. Щодо «священної війни», то існувало правило духовного очищення перед початком бою, коли воїни мали пройти певну духовну підготовку. Це дуже цікаво. У книзі Чисел читаємо, що й після повернення з бою вони мусили очиститися (Чис. 31, 19), бо заплямовувалися, оскверняли свою культову чистоту вбивством. Навіть сам Давид, який, будучи воїном, пролив багато крові, не смів будувати храму Господнього (1 Хр. 28, 3). Старий Завіт не засуджує війну як явище, але й не заперечує її жорстокості. Переходячи до конкретного питання - про війни і масові убивства - можна навести слова блаженного Августина про те, що Старий Завіт - це «книга терпіння Бога». Бог схиляється над людством, що загрузло в гріху до такої міри, що люди не відрізняють більше добра від зла. І саме це людство Він поступово, крок за кроком веде до спасіння.  Тему війни і масових вбивств в Біблії слід тлумачити у світлі Книги Буття (9,6): «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину.». Тут встановлюється закон відплати - характерний для Старого Завіту і типовий для ще не організованого суспільства кочових народів, де правосуддя вершилося окремими людьми. В ті часи немислиме було правове суспільство, подібне до сучасного. Повернемося до процитованого вірша із Книги Буття: «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину». У відомому виданні Єрусалимської Біблії до нього дається таке пояснення: «Всяка кров належить Богові, але в першу чергу - кров людини, створеної за Його образом. Бог за неї відплачує, передаючи цей ефект самій людині ». У Старому Завіті війни представлені як Божа кара деяким народам за їх тяжкі вади. Наприклад, у Книзі Мудрості читаємо: «Колишніх мешканців твоєї землі святої ти зненавидів за їхні злочини преганебні, за їхнє чарівництво, обряди нечестиві, за їхні немилосердні дітовбивства, за учту, в якій вони споживали нутрощі, людське тіло і кров, посвячені у таємному бенкетуванні; родителів, убивників безпомічних дітей, вирішив ти вигубити руками батьків наших, щоб земля, яку ти над усі інші цінуєш, прийняла гідних поселенців - дітей Божих.»(Муд 12, 3-7). Таким чином, в Старому Завіті війни представлені як своєрідна відплата Бога. «Чим хто грішить, тим і карається», - йдеться далі в Книзі Мудрості (11,17). Ця тема багаторазово повторюється в Святому Письмі. Але вже в Старому Завіті поступово відкривається перспектива миру і примирення Месіанського царства: «І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати. », - читаємо в книзі пророка Ісаї (2,4-5).  У світі, сповненому грішних людей (Римлянам 3:10-18), війна є невідворотною. Деколи єдиним шляхом упередження великої шкоди, нанесеної грішними людьми, є війна проти них. | |
|
| |
| Переглядів: 1025 | Коментарі: 1 | |
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
