Віртуальний світ
Людство завжди розвивається, досліджує, створює зручності. І як наслідок, навколо нас зараз стільки технологій та пристроїв, що важко й уявити, що колесо довелося теж винайти. Зараз наш світ наповнений комп’ютерними технологіями, які настільки вкорінилися в наше життя, що без них ми відчуваємо себе неповноцінними.  Комп’ютерні технології (або їх ще часто називають інформаційно-комунікаційними технологіями) теж пройшли свій розвиток, але на часовій шкалі цей розвиток є надто стрімким. Не пройшло навіть 80 років від початку створення перших прототипів електронно обчислювальних машин, які згодом переросли у комп’ютери, як вже зараз ми носимо у своїх кишенях штучний інтелект, який навчається у свого власника. І цей розвиток стрімко продовжується і важко спрогнозувати, що ще нас чекає у майбутньому близькому і не дуже.  Що ж стосується всім відомої та теж незамінної Всесвітньої мережі Інтернет, то вона є трохи молодшою, але розвиток її теж стрімкий. Лише у 1962 році Джозеф Ліклайдер, керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США висловив ідею Всесвітньої комп'ютерної мережі. Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною. З 1983 року за мережею ARPANET закріпився відомий усім сьогодні термін «Інтернет». У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Міжнародний день Інтернету, який щорічно святкується 4 квітня. У дослідженні компаній We Are Social та Hootsuite повідомляють, що 2018 році кількість активних інтернет-користувачів сягнула позначки у 4 мільярди, а кількість користувачів соціальних мереж перевищує 3 мільярди. А за останніми даними GlobalWebIndex, в середньому люди так чи інакше користуються інтернетом по 6 годин на день - це третина (а для когось і половина) від усього часу, яку людину проводить не уві сні. Якщо скласти всі ці години разом, то в 2018 році 4 мільярди чоловік провели онлайн мільярд років.  Вражає чи не так? На що ж тоді люди тратять стільки особистого часу свого життя? Фактично в основному цей час витрачається на перегляд інформації, відео та перебування в соціальних мережах. Збільшити тривалість цього перебування в режимі онлайн суттєво допомогли мобільні пристрої (смартфони, планшети та ін. пристрої). Дослідження та статистика говорять, що основними серед різної вікової категорії є соціальна мережа Facebook, YouTube, а серед підлітків та молоді популярності набуває соціальна мережа Instagram. Також статистика говорить, що у 2017 році у соціальних мережах реєструвалося 11 користувачів щосекунди. Зараз ця статистика пішла дещо на спад.    В Україні, за даними дослідження, станом на 2018 рік проживає 25,6 мільйонів інтернет-користувачів, що складає 58% всього населення. Лише 13 мільйонів з них користуються соцмережами, а мобільними телефонами для спілкування в інтернеті — 9,5 мільйонів.  Коментар: Людство постійно намагається щось винаходити, створювати пристрої, впроваджувати технології, адже така її природа – шукати щось нове, незбагнене – вивчати, аналізувати, синтезувати та продукувати нові ідеї. ХХ століття стало саме тим століттям, коли людство винайшло та започаткувало комп’ютерний та віртуальний світ. Автоматичні машини заполонили життя людей, тепер це вже необхідність, адже вони спрощують та урізноманітнюють життя. Саме цікаве те, що все було придумано, щоб подарувати для людини більше часу. Більше часу для себе, для рідних, близьких, для пізнання цього прекрасного світу. Важку конвеєрну (індустріальну) людську працю замінили машини, спосіб пересування тепер надто швидкий, а спілкування зробили миттєвим. Благ і можливостей у теперішньому світі неймовірно багато. Але, що ми маємо натомість – мільярд років часу ми провели у мережі, у віртуальній мережі…  Технічно задум хороший, технологія цікава і корисна, але щось пішло не так… Люди загубилися в незлічених просторах Інтернету, з’явилася нездорова одержимість новими гаджетами, почали втрачатись людські, моральні цінності, верх взяли матеріальні… Соціальні мережі Суспільство у своїх суперечках про користь чи шкоду інтернету розділилося на протилежні табори. Одні стверджують, що він є злом, оскільки в мережах безкарно пропагують насильство, поширюють дитяче порно, політичні фейки і віруси. Другі - що він об'єднує людей, країни, допомагає вчитися і працювати, і це справді одне з позитивних досягнень техноеволюції. Люди дедалі більше стають інформаційно залежними. Багато хто все більше "засідає" у соцмережах, де бере участь у листуванні з друзями, проводить час на інтернет-сайтах, де можна замовити техніку, одяг, їжу, оплатити рахунки, компослуги, переглянути фільми чи серіали, або ж в комп’ютерних іграх, на сайтах знайомств і розваг. І це можна робити всюди, де є інтернет-мережа, ба навіть подорожуючи транспортом.  Звичайно ж саме інтернет зробив наше життя мобільнішим і зручнішим, бо будь-коли і будь-де тепер можна отримати доступ до необхідної інформації. Але саме він забирає і весь вільний час. Хтось навіть спати лягає з телефоном чи планшетом у руках. Захоплені всесвітньою інформаційною павутиною і дорослі, і діти годинами просиджують у соцмережах і чатах, що фактично замінили їм живе спілкування з рідними та друзями, в інтернет-іграх, деякі з яких своєю жорстокістю просто ламають людську психіку. Хтось навіть зізнається, що дня не може прожити без перегляду новин чи інформації із соцмереж, і при цьому реально відчуває на фізичному рівні, що до комп’ютера наче притягує якась невидима сила.  Людина, яка живе у віртуальному світі, фактично не контролює себе, вона втрачає волю, свободу вибору. Якщо трапляється ситуація, коли немає доступу до інтернету, хронічна залежність виявляється в зміні поведінки людини - вона стає неспокійною, агресивною, відчуває свого роду "ломку", характерну при алкогольній чи наркотичній залежності. Проблема виявляється не лише в розладах психіки і загалом погіршенні здоров’я людини, адже більшу частину вільного часу замість прогулянок, занять спортом чи творчістю вона віддає перевагу "зависанню" на різноманітних сайтах. Проблема набагато масштабніша, бо руйнуються суспільні відносини, головна соціальна ланка суспільства - сім’я. (Кожна восьма пара знайомиться на просторах інтернету. Кожна третя розлучається через зраду в мережі.) Інтернет-залежним важко адаптуватися у суспільстві, адже відвикають від живого спілкування з людьми.  Минулого року у журналі New York редактор Ендрю Салліван (Andrew Sullivan) опублікував зворушливу розповідь під назвою «Колись я був людиною», про те, як почувається людина, душу якої «проковтнув» інтернет. «– Швидко замінюючи реальність віртуальною реальністю, ми звужуємо сферу [особистої] взаємодії з іншими людьми, хоча й збільшуємо кількість людей, з якими взаємодіємо. Ми віддаляємо та відфільтровуємо всю інформацію, яку могли б отримати, перебуваючи з іншою людиною. Ми нівелюємо людину до рівня зовнішньої оболонки: «друг» у Facebook, фото в Instagram, текстове повідомлення – у контрольованому та ізольованому світі, який існує в значній мірі незалежно від раптових емоційних сплесків або тягарів фактичної людської взаємодії. Ми стали «контактами» один одного, тінями самих себе». На рівні насичення соціальні медіа зменшують кількість часу, протягом якого люди залишаються на самоті з самими собою, коли можна проаналізувати свій внутрішній стан. Соціальні медіа заохочують соціальну багатозадачність: особа перебуває з тими людьми, поряд з якими знаходиться фізично, але одночасно спостерігає за діями шести мільярдів інших людей, які можуть транслювати щось цікавіше, десь там в онлайн. Соціальні медіа згладжують спектр емоційних переживань. Як сказав Луїс Сі Кей (Louis C.K.) в одному телешоу: «Ви вже ніколи не відчуваєте себе цілковито засмученим або цілковито щасливим. Ви просто відчуваєте своєрідне задоволення від використання певних продуктів. А потім приходить смерть». Можливо, залежність від телефона, інтернету ускладнює здатність бути «справжнім» другом. У житті, яке вже й так переповнене подіями, людьми, стресом, легше кепкувати, ніж емоційно відкриватись. Інтернет пропонує тисячі способів «поспілкуватися» жартами або смайликами. Можна цілий день підтримувати зв’язок, уникаючи будь-яких страшних одкровень або нудних, незручних чи спонтанних моментів, які характерні для фактичної близькості.  «В соціальних мережах люди малюють ідеальну картину свого життя. Вони не завжди брешуть про те, що відбувається, але вони не розповідають повної історії» — стверджує Ерін Фогель (Erin Vogel), науковий співробітник Відділення психіатрії в Каліфорнійському університеті Сан-Франциско. Проблема насправді лежить значно глибше, це явище описували ще у Біблії: ми бажаємо те, що має наш сусід і заздримо далекому нашому розумінню чужому життю. Яскраво прослідковується взаємозв’язок між зниженням релігійності серед людей та розвитком інтернет технологій. Аллен Дауні, комп'ютерний фахівець з Інженерного Коледжу Олін в Массачусетсі виявив, що зростання користування інтернетом тісно пов'язаний з втратою інтересу до релігії. За розрахунками Дауні, Інтернет відповідальний приблизно за 25% падіння релігійності. Ще 5% зниження релігійності він пов'язує зі збільшенням числа людей, які отримують вищу освіту. Про те, чому відійшли від релігії ще 45% з «нових безрелігійних американців», Дауні не може сказати нічого.  До чого ж призводить інтернет-залежність? Чим вона небезпечна? Річ у тім, що надмірне перебування у віртуальному світі розлучає людину зі світом реальним, призводить до постійно високого рівня тривожності, емоційної відчуженості, труднощів із концентрацією уваги. Через занурення в мережу елементарно може порушуватися режим сну та харчування. "Як наслідок такого впливу ми можемо отримати суспільство індивідів, не здатних взаємодіяти, мислити колективно, бачити світ очами інших людей — своєрідний знеособлений світ."  Наприклад, в Японії внаслідок технологічного прогресу виникла така соціальна проблема як «хікікоморі» (букв. «знаходження в самоті», «гостра соціальна самоізоляція»). Цей японський термін позначає людей, які відмовляються від суспільного життя й найчастіше прагнуть до крайнього ступеня соціальної ізоляції й самоти внаслідок різних особистих і соціальних факторів. Переважно мова йде про 15‑річних підлітків-хлопчиків із забезпечених сімей, які кидають школу й місяцями, а то й роками сидять у своїх кімнатах сам на сам із комп'ютером, уникаючи контактів із зовнішнім світом. Окремої уваги потребує так званий «новий тип» японських інтернет-кафе, який існує вже майже десятиліття і почав набирати популярність ще під кінець минулого століття. За 750 $ в місяць людина отримує кімнату, оснащену окремими дверима, особистий простір розміром приблизно 1,8 м х 1,2 м, необмежений доступ до напоїв на зразок «Кока-Коли», а також інтернет, комп'ютер та телевізор, безкоштовні ковдри й подушки. Правда, існує плата за додаткові послуги, наприклад можливість помитися коштує 3 $ .  Ще шокуючий приклад, коли сім’я не виходила з дому 2,5 роки через патологічну інтернет-залежність. Сім'я, яка проживає в італійському містечку Саленто, почала вести відлюдницький спосіб життя. Подружжя з дітьми закрилися у власному домі і не виходили на вулицю два з половиною роки. Це не пов'язано з якимись переконаннями, принципами або поглядами на життя. Всьому виною патологічна інтернет-залежність. Як виявилося, батько, мати і син практично весь час проводили за комп'ютерами і постійно сиділи вдома. Вони просто не бачили сенсу виходити на вулицю. Батько сім'ї отримував соціальну допомогу. У будинку також були деякі заощадження. Це і дозволило обом батькам постійно перебуває вдома і не працювати. Все погано з 15-річним хлопчиком. Він практично весь час перебував за комп'ютером в сидячому положенні і практично не ворушився і не пересувався. Йому необхідно пройти тривалий курс фізіотерапії, щоб відновитися. Єдиною, хто залишав будинок, була 9-річна дочка. "Абсолютно забувається, що прогрес технологічний ще зовсім не означає прогрес людський." Проте коли реальне життя перестає влаштовувати, коли навіть підсвідомо відчувається втрата сенсу буття, людина шукає альтернативи. На жаль, у споживацькому суспільстві момент протидії починає проявлятися не в діяльнісній сфері, а саме в споживацькій. Ніби-то можна заповнити те саме спустошення віртуальним життям чи періодичним вживанням речовин (ПАР, алкоголь), що допомагають на певний момент відійти від реальності: «Людина все більше знецінюється, як говорив Фромм, “людина рухається без будь-якої свідомої мети, за винятком мети робити товар, бути в русі, йти вперед...”. А ось куди рухається? Навіщо рухається? Це зовсім недоречні запитання. При цьому абсолютно забувається, що прогрес технологічний ще зовсім не означає прогрес людський».  Життя на публіку, не залежно від того, що відбувається насправді за кулісами шоу — це сучасні реалії. Це саме той спосіб життя, який активно пропагується та розповсюджується засобами масової інформації. Бо саме такий він вимагає ще більшого споживання, безперервної купівлі товарів, шопінгу тощо. Коментар: Людина почала переносити своє життя в Інтернет, забуваючи, що це всього лиш технологія створена людиною для комунікації та спрощення пізнання нової інформації. Натомість люди масово реєструються у соціальних мережах (до того ж далеко не в одній) і «заливають» туди своє життя. І це переростає в одержимість. Справжні, натуральні почуття та емоції нівелюються. Похід на виставу, кіно, виставку, екскурсія тощо та навіть просто прогулянка часто перетворюється в не завжди вдалий фотозвіт у якому викладено десятки фото людини у різних позиціях. Життя із особистого часто перетворюється в життя на публіку. Віртуальне спілкування витіснило реальне і стало переважати в житті людини. Особистість людини почала знецінюватися. В мережі все просто і безлико. Неправильний вибір цілей та пріоритетів породжує неспроможність відрізнити своїх думок і почуттів від думок і почуттів інших. Часто в мережі обираються кумири (зазвичай це популярні блогери) і захоплення ними починає впливати на життя, починається наслідування посилів цих блогерів. Особливо небезпечними є психологічні групи, які полюють на психологічно вразливу категорію суспільства, зазвичай це підлітки, та маніпулюють ними. Деякі вчені взагалі говорять, що наша епоха в принципі істероїдна. Люди найбільше стурбовані тим, щоб так чи інакше опинитися в центрі уваги, і намагаються здійснити це будь-якими способами. Якщо це вдається в руслі самореалізації, то вони щасливі і знаходяться на своєму місці. Проте в багатьох це не виходить, і вони намагаються привернути увагу хоч якось. Найбільш яскраві моменти життя вони переживають, коли відчувають, що на них спрямована увага. А на самоті або в натовпі, що практично те ж саме, настає різкий спад і сильна незадоволеність, тому люди намагаються знайти, чим ще привернути до себе увагу.  Альтернатива Потрібно розуміти, що інтернет-залежність - гріх, як і будь-яка інша залежність. Способи боротьби з цією пристрастю кардинально нічим не відрізняються від інших найголовніше на шляху до звільнення від гріха - це усвідомлення своєї залежності. Цього усвідомлення можна досягти за допомогою священика або самостійно, головне - поставити собі діагноз, що інтернет позбавляє свободи, що підсумок рабства може бути настільки ж згубний, як куріння, яке призводить до раку легень. Якщо людина вже не може поставити собі діагноз - справи кепські: лукавий домігся свого. Чи сприяє інтернет поглибленню всередину себе самого? Можливо, що для когось і сприяє. Але для більшості він стає найпотужнішим хронофагом. Крім того, в інтернеті нерідко людина відчуває себе причетною до чогось великого, справі порятунку світу, обговорює новини іноземних сайтів і перспективи планети через сотні років. Але наше спасіння відбувається вже сьогодні. Як захистити себе від такого впливу інтернету? Якщо людина вміє постити, то це не буде для нього проблемою. Уміння постити - це навик говорити собі «ні», це внутрішні гальма, здатність ставити межу самому собі. Потрібно навчитися постити - в тому числі в користуванні інтернетом. Проблема шкідливого впливу інтернету як такого мені здається швидше надуманою. Є глобальне питання: чи працює людина над своїм духовним життям або просто пливе за течією. Людина, перебуваючи в просторах інтернету, отримує практично моментальні відповіді на свої питання, обираючи собі чергову групу авторитетів. Момент, коли можна побути на самоті з Богом та своїми думками під час молитви чи перебування у храмі, почав відходити, адже миттєва задоволеність порціями (не завжди потрібної) інформації взяла верх над духовністю людини. Потрібно розуміти та пам’ятати, що спілкування з живим Богом приносить набагато більше радості та умиротворення. Життя тоді стає набагато яскравіше ніж картинка в Інтернеті.  Підсумки? Інтернет надає користувачам абсолютно унікальні можливості, недосяжні більше ніде. Який ще світ, окрім Інтернету, можна так просто включити і вимкнути за власним бажанням? У якому ще місці можна щоразу грати нову роль? Де ще можна забути про дрібниці, отруйне реальне життя, знайти співрозмовника і вилити душу? Працюючи в Мережі, можна повністю відчути нескінченність світу. Він весь перед людиною, можна побувати в будь-якій країні або місті за допомогою вікна браузера. Проте не всі розуміють, що це тільки картинки, фотографії і слова. Дивлячись на них, навряд чи можна відчути красу Ніагарського водоспаду, велич собору Святого Петра або витонченість Ейфелевої вежі. Віртуальний світ — це тільки ще одна реальність, створена людьми, — кожним для власних цілей. Комусь він потрібний для роботи, іншому — для спілкування. Не варто забувати, що тут, поза вікном браузера, є багато не менш цікавого, і тільки якщо, попавши у віртуальний світ, людина може з легкістю повернутися в справжній, світ електронної пошти та веб-сайтів буде по-справжньому цікавим і корисним, а не нудотний і обридлим. Ми живемо в інформаційний час і нам потрібно навчитися правильно користуватися потоками інформації. Пам’ятати про сенс нашого перебування у цьому світі.  Варто пам’ятати послання апостола Петра до Коринфян: «Все мені можна, але не все корисно; все мені можна, але ні що не повинно володіти мною». | |
|
| |
| Переглядів: 1805 | Коментарі: 1 | |
| Всього коментарів: 1 | |
0
| |
