Благочестя в сучасному світі: реальність чи утопія?
«Де двоє чи троє зберуться в ім'я Моє, там я посеред них буду" (Єв. Від Матвея гл 18 стих 20) Господь наш, Ісус Христос, який прийшов на землю нашу, спасіння нашого заради, дав благословення апостолу Петру заснувати церкву, де той невидимо присутній і донині. Церква - це там, де «сили небесні невидимо служать». Тому багато втрачають ті, хто зрідка відвідує храм Божий. Ще більше помиляються батьки, які не дають дітям свободи вибору і не піклуються про те, щоб їх діти відвідували церкву. Пам'ятайте слова Спасителя: «Пустіть дітей і не перешкоджайте їм приходити до мене, бо їм належить Царство Небесне" (Єв. Мт гл 19 ст. 14). А також: «Написано: Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих" (Єв. Мт гл 4 ст. 4) Їжа духовна також необхідна душі людській. Де християнин почує слово Боже, як не в храмі? Там, де Сам Господь невидимо наставляє тих, що зібралися в ім'я Його. Церква – небо на землі, таїнство богослужіння – діло ангельське, причастя – тіло Христове.  «Коли почуєш церковний дзвін, що кличе на молитву і совість підкаже тобі: у дім Божий ходімо, відклади тоді, якщо можеш, всяке діло в бік і поспішай у церкву Божу», - радить нам святитель Феофан Затворник. «Знай, що янгол-охоронець кличе тебе до дому Божого; це він, небожитель, нагадує тобі про небо земне, щоб там освітити душу твою Христовою благодаттю, щоб насолодити твоє серце небесною втіхою, і, хто знає, може, він кличе тебе туди, щоб відвести тебе від спокуси, яка на тебе чекає, якщо залишишся вдома або щоб заховати тебе під покровом храму від небезпеки великої». Багато може молитва одного праведника,тому немало прикладів є в історії: «По молитвам вашим буде дано Вам". «Просіть і дасться вам, і додасться", – казав сам Христос. Тому ще більший плід приносить сердечна молитва вірян у храмі. «Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; - людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.» Коли апостоли чекали пришестя Духа Святого, що обіцяв їм Христос, то були разом з Божою Матір'ю в Сіонській вітальні в єдинодушній молитві. Збираючись у храмі Господньому, ми чекаємо, що і на нас зійде Дух Святий і допоможе в наших благаннях. Так і буває, якщо тільки ми самі не завадимо, будучи під час молитви неуважними, розсіяними або ще гірше - не розкаюємося на сповіді й не приймаємо святого причастя.  Недостатня відкритість серця заважає прихожанам поєднатися в храмовій молитві. У наш час це часто відбувається тому, що віряни поводять себе в храмі Божому не так, як потребують того святість і велич цього місця. Перебуваючи в храмі, ми маємо чітко розуміти куди і з якою ціллю ми прийшли, що несемо, який посил, і, найважливіше, що хочемо отримати. «Ви знаєте, іспит вашої віри виробляє витривалість, за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі й щоб нічого вам не бракувало». (Послання Якова гл 1 ст 3-4) Лише щире та смиренне серце почує Господь. Храм - це не лише приміщення, куди ми йдемо помолитися, храм є і наше тіло: «Хіба не знаєте Ви – храм Божий, І що Дух Божий у вас перебуває?» (Послання до Кор. Гл 3 ст 16) «Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі! (Послання до Кор. Гл 6 ст 19-20) Ідучи в храм, ми маємо якусь потребу, якусь причину чи біду, так зазвичай буває, коли все добре, добре і вдома. Ми йдемо просити Бога про допомогу, при цьому не хочемо смиренно і пристойно вдягатися. Ми не задумуємося, як наш зовнішній вигляд впливає на нашу долю. Постійно невдоволені «вимогами церковного дрескоду». Кажемо: « А яка різниця в чому я, штанях чи спідниці? Що в цьому такого, якщо мені так зручніше, це ж не до «королеви на прийом». Ні, не до королеви, бо хто така королева? Така сама раба Божа, як і ми, що створені за Божою подобою. Ми йдемо з проханням до Божої матері, а вона, як відомо – Цариця Небесна. Просимо її про допомогу, порятунок чи заступництво: «Охорони, матінко Божа, мене від недуг та негараздів, покрий мене своїм омофором». Що покрити? Голову, яка гордує покрити себе хустинкою і каже «навіщо», «хто це придумав таке?» Це в святому письмі сказано: «А кожна жінка, що молиться чи пророкує з непокритою головою, соромить свою голову, бо це те саме, якби була обголена». (Послання до Коринфян гл 11 ст 5) «Так само і жінки, в убранні пристойнім, хай себе прикрашають сором'язливістю і скромністю, не заплітанням волосся, не золотом чи перлами чи шатами дорогоцінними, але ділами добрими, як це годиться жінкам, що визнають благочестя". (Послання до Тим гл 2 ст 9-10)  Голова, яка навіть вгамувати свої душевні пристрасті не хоче, заради того, щоб Божа Мати, яка сама була кротка і смиренна, і є нам прикладом благочестя просила про допомогу для нас у свого сина і Бога нашого. За нас, які приходимо до церкви в облягаючих штанях, тобто в чоловічій одежі тоді як сам Творець оголосив ще Мойсею: «Жінка нехай не одягається як чоловік, а чоловікові неподоба вдягатися в жіночий одяг, бо це є гидота перед Господом, Богом твоїм, коли хто таке чинить". (Книга Второзаконня гл 22 ст 5) У храм ми маємо приходити з благочестям. А що є благочестя – це істинне Богошанування, благоговійне признання божественних істин та їх виконання на ділі. Іншими словами: це безумовне дотримання правил віри, вірність релігійним зобов'язанням, поєднана з доброю поведінкою. Благочестя – є однією з чеснот, високошанованих у церкві, до якої прагне кожен християнин. Хоча благочестя – це водночас дуже просто і дуже складно: проходячи повз храм, осінити себе хресним знаменням, дякувати Господу в щоденних молитвах, за сусіда алкоголіка і хама помолитися в церкві, а не осудити. «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяка за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди". (Тим гл 2 ст 1-4)  «Коли хтось каже: «Я люблю Бога» і ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо, хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого". (Іоана Богослова гл 4 ст 20-21) Вдягатися пристойно і скромно замість «сексуально». У церкву приходити зі смиренням душі і простотою в серці, а під час служби уважно слухати священика, а не розмовляти, бо не дарма сказано: « І язик – вогонь, світ неправди, язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним клянемо людей, що створені на подобу Божу. З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було". (Пос ап. Як гл 3 ст 6-10) Богу не важливий розмір і кількість поставлених свічок. Також Богу не важливий розмір золотого хреста на грудях. Важливо, як ти несеш свій життєвий хрест. Якби йому було потрібно, то з самого початку Він створив би нас з довгими червоними нігтями і синіми повіками. Обличчя - це ікона, не псуймо її. Не оцінить Бог розмір каменю в сережках, а от камінь на душі твоїй гнітить і печалить Його. Ми давно забули вчити благочестю наших дочок. Що тіло - це храм, дім Духа Святого, хранити його слід у любові і цноті, не робити його доступним для кожного ласого. Бо жінка дітьми очищається. (Послання до Римлян глава 2 стих 9-11) «Однак вона спасеться, народжуючи дітей, якщо перебуватиме у вірі, любові та святості зі скромністю». (Тим гл 2 ст 15)  Бути скромним і стриманими до зібрань та балачок. «Що ж до нечистих бабських байок – то ти їх вистерігайся, вправляйся у благочесті, бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а благочестя на все корисне, бо має обітницю життя теперішнього й майбутнього". Ми не вчимо своїх синів благочесності, любові і повазі до жінок як матерів, а не прислуги. Чоловік – захисник, опора, надія в старості, продовжувач роду. Кільце у вухах чоловіка – це символ добровільного рабства. Господар проколював вухо рабові, який забажав залишитися у нього служити назавжди. Про це свідчить книга «Вихід» (Гл 21 ст 5-6). А в більш сучаснішому світі-- це символ анархії. Куди гірше кільце в носі: «Диявол вставив нерадивому дитяті невидиму уздечку і веде його, як телятко на забій та вічні муки». Паісій Святогорець Старець Паісій з сумом зауважував: «На відстані п'ятисот метрів вже неможливо зрозуміти, хто йде - хлопчик чи дівчинка. Вдягнений у штани, коси довгі, сережки у вухах, цигарка, надуханий, що чутно здалеку, що там на вигляд, з опису не зрозуміло про кого мова». Але нам і цього наче було мало, нечистий настільки все сплутав, із нашої ж таки мовчазної згоди. Гомосексуалісти, транссексуали, трансгендери – що це все таке? Варто було лише прийняти і змиритися з гомосексуалістами, ми впустили цю гидоту в своє життя, хоча це огидне Богові: «Не лягай з чоловіком, як з жінкою ці є мерзота» (Левит Гл 18 ст 22) І дає це в законі Мойсею: «Якщо хтось ляже з чоловіком, як з жінкою, то обидва вони вчинили гидоту; смертю мусять їх покарати, кров їхня на них». (Левит Гл 20 ст 13) Так само і жінки: «Вони змінили Божу правду на неправду, і честь віддавали, і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повік. Амінь. За цей і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні». (Рим Гл 1 ст 25-26) Спочатку ми їх не помічали, ігнорували, потім намагалися зрозуміти, сприйняти це як хворобу, ставитися, як зараз модно казати, «толерантно», бо всі ми Божі творіння. Тепер нам це намагаються подати як віяння моди, як щось належне. Почали рекламувати гомосексуалізм у засобах масової інформації, узаконювати одностатеві шлюби, постійно чуємо, що ми маємо таких людей зрозуміти, вони наші «брати заблудші», яких ми маємо, зрештою, полюбити і прийняти. Зрозуміти? Так! Можливо, але ми маємо зрозуміти і прийняти їх як грішників і призвати до покаяння, а не любити і підтримувати такими, як вони є. Бо любов, яку заповідав нам Господь – це дещо інша любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надихається, не бешкетує, не шукає свого, не покривається до гніву, на задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою».  Любіть один одного любов'ю благочестивою, чистою і святою, бо сказав Бог Отець: «Будьте святими, як і я святий». Любімо, дорогі браття й сестри, перше – Бога, батьків і один одного любов'ю, якою заповідав нам Господь Ісус Христос. «Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного! Як Я вам полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою». (Єв. Ів Гл 13 ст 34-35) | |
|
| |
| Переглядів: 1039 | |
| Всього коментарів: 0 | |