Центр реабілітації та соціальної допомоги Логос




Біблійні мотиви у світовому живописі
Хай розвивається наукова культура, хай досягає успіху природна наука в глиб і в широчінь, нехай розум людини розвивається скільки завгодно, але культурного і морального рівня християнства, що сяє в Євангеліях, вони не перевершать. (В. Гете)


Єпічні біблійні сюжети здавна хвилюють та надихають творчих людей, обдарованих від Бога – особливо це стосується живописців, що на протязі сторіч неодноразово переносили події з Книги книг на свої холсти. Біблія стала духовною основою для багатьох видів мистецтв, але одним з наяскравіших ії культурологічних проявлень є саме картини на біблійну тематику. Люди не можуть достовірно пам’ятати настільки стародавні часи, коли Христос ходив по Землі, тож живописці стали своєрідними провідниками, що допомогли людству найкращим чином візуалізувати свою духовну історію. Тим більш, що легендарні картини, які наче зійшли до нас зі сторінок Біблії, не виглядають як ілюстрація – навпаки, вони наповнені глибоким моральним сенсом і духовністю, яку більшість людей легше сприймає на око, ніж на слух.


Ісус Христос. Гюстав Доре


Насправді, наше життя просякнуте духовністю набагато більше, ніж ми думаємо або розуміємо. Біблійні образи зустрічаються нам дуже часто: у музеях, фільмах, приказках, книгах, телепередачах, ситуаціях, тощо. Звісно, вони дещо завуальовані, ба, навіть, метафоричні чи афористичні – але вони є і це беззаперечно, бо немає нічого таємного, що не зробилося б явним. Тож колись сюжети з Біблії стали натхненням для тисяч талановитих живописців, які пропустили їх через себе, неначе через призму, і створили світові шедеври, в яких воєдино злилося божественне та земне.

Чим бiльше душа пiзнає свою негiднiсть, тим бiльше і щедріше Бог надiлює її своїми дарами (св. Альфонс).

Перші релігійні зображення

Безумовно, кожен стародавній митець, який брався за таку складну роботу, як створення картини на біблійну тематику, розумів свою відповідальність перед священною Книгою та духовенством. Він мав інтерпретувати сюжет дуже обережно та вірно, щоб його не звинуватили в єресі – часи були складні, догматичні і дуже консервативні, та ще й церква невтомно пильнувала за сферою релігійного мистецтва. Перші символічні зображення з’явились десь в II-III віках – здебільшого на християнських саркофагах та у підземних катакомбах, де таємно збиралися перші християни. За допомогою цих символів вони вирізняли один одного проміж інших й висловлювали через них своє відношення до Бога, затверджуючи свою віру в його існування.



Найстарше відоме нам зображення Ісуса — представлення подій, описаних у другому розділі Євангелії від св. Марка, тобто момент зцілення паралізованого. Цей малюнок було знайдено на стіні баптистерію у церкві давнього та покинутого у 256 році міста Дура Європос, що на території Сирії. Датується приблизно 235 роком.



З розвитком античного мистецтва молода християнська релігія почала використовувати культові візуальні зображення, щоб швидше доносити до соціуму суть християнства. Люди тоді були массово неосвічені і темні, тож малюнки стали найкращим способом пояснення їм, що ж таке віровчення і хто такий Ісус Христос. Пізніше в християнському мистецтві почало з’являтися все більше сюжетів зі Старого Заповіту – наприклад, зображення Даніїла, врятованого Господом з ями зі львами, Йони, що врятувався з утроби кита і так далі. Більшість картин того часу зображали милосердя Боже та спасіння праведників з конкретною метою – дати надію віруючим та навернути у віру атеїстів.



Середні віки

З приходом Середньовіччя митці продовжили використовувати в картинах на біблійну тематику мову символічних образів, супроводжуючих явища нашого світу - але значно ускладнили ії. Щоб донести до людей складні релігійні догми (наприклад, про спокутувальну жертву або спасіння душі), вони зображували сюжети з Біблії мовою іносказань, більш ближчою до розуміння простого люду. Найчастіше митці малювали Ісуса, як центральну фігуру Книги книг, що уособлювала милосердя та любов до ближнього. Також почали будуватись перші християнські базиліки, стіни яких прикрашали фресками із Старого та Нового Заповітів. Ці фрески та мозаїки створювали в храмах особливу атмосферу урочистості та спокою, яка допомагала прихожанам наблизитися до Бога під час молитви.


Христос Вседержитель с янголами. Мозаїка из базиліки Сант Аполлінаре Нуово. VI вік


Окрім символічного тайнопису, єпоха Середніх віків започинає ще одну нову традицію – зображення євангельских сюжетів в формі масштабного живопису, що знайомить с земним існуванням Христа. Картини з біблійними сценами його життя поміж людей стали так званою «Біблією для мирян», яка знову ж таки в доступній формі демонструвала віруючим історію християнства та необхідність у житті, сповненому чеснот. Люди, що по суті жили в темряві, мали знати, що існує Вища сила, що піклується про своїх грішніх дітей, посилає до них своїх посланців і хоче відновити втрачений зв’язок з ними.


«Благовіщення», Леонардо да Винчи, 1472-1475 рр.


Іконопис - витоки традиції

Єдиним, чого не торкнулась мода на вільну інтерпретацію Біблії, став іконопис, який дуже сурово слідував канону з самої своєї появи. Він активно розвивався на протязі усіх Середніх віків завдяки візантійським та западноєвропейським митцям, та закріплював нові іконографічні схеми у статусі традиційних. Історія образу як культового предмета надзвичайно давня і сягає своїм корінням ще в епоху зародження християнства. Перші ікони ручної роботи були надзвичайно схожі на портрети, які писалися в часи римської імперії. Вони являли собою невеликі дощечки, на яких малювали обличчя померлих людей. Ці картини відрізнялися жвавістю, яскравістю, чуттєвістю. Їх клали на саркофаги і гробниці, щоб живі могли відчути зв'язок поколінь, співпереживання до тих, хто вже відійшов.



Поступово іконопис розвивався, виникли канонічні вимоги до образів. Це сталося вже в епоху існування Візантії - однієї з найбільших світових держав, чий розквіт припав на V-Х століття. В іконах, написаних візантійськими майстрами, можна простежити синтез, змішання культури Сходу і Заходу. Це не дивно, адже ця держава увібрала в себе усі цінності, звичаї та ритуали Стародавньої Греції і Єгипту, Палестини і Закавказзя, Сирії та Ірану.


«Розп’яття» XIV вік


Що стосується «світського» живопису, то середньовічні митці, незважаючи на свою свободу мислення, все ж намагалися не зображувати сцени поругання Христа – це було своєрідним табу. Античний світогляд все ще мав сильний вплив на тогочасну культуру, тож Ісус мав лишатися героем, посланцем з Неба, якого ніхто ніколи не принижував і не бив. Те саме стосувалося і зображень мертвого сина Божого. Ця ситуація почала змінюватися лише в IX віці і далі, коли митці почали вільно зображувати і страшні знущання над Христом, і його розп’яття, і його смерть.


Мертвий Христос, Андреа Мантенья, 1399р.


Єпоха Відродження

В пізньому Середньовіччі тема Страстей Господніх набула гострої візуальної форми. Муки Христа на Голгофі стали центральною темою геніальних полотен, що у яскравих фарбах зображували страждання, через які йому довелося пройти. Така різка зміна художніх пріоритетів пояснюється істориками появою містичних творів та релігійних містерій, де актори розігрували найвідоміші біблійні сцени – а люди, як відомо, завжди підсвідомо тягнуться до речей, що жахають та відкривають інші сторони буття. Окрім того, тогочасний богемний світ занурився у переживання своєї гріховності та пошуку сенсу існування, тож колективна релігійна свідомість врешті-решт чутливо сприйняла жертву, яку Христос приніс, щоб спокутувати людські гріхи.


«Розп’яття», Маттіас Грюневальд, 1523р.


Головною ціллю релігійного мистецтва тих віків було створення образу, який би навертав людину до благочестивих роздумів на тему своєї грішної природи та не менш грішного життя. Перші картини з біблійними сюжетами були наче з ірреального світу, тому що не зображували нічого звичного людям – автори навіть позбавляли їх банальної тривимірності. Митці єпохи Відродження навпаки ж намагалися перенести біблійні єпізоди в реальний світ, зображуючи їх максимально реалістично і без середньовічних умовностей.


Мадонна с немовлям і двума янголами, Фра Філіппо Ліппі,, 1457-1465рр.


Ця тенденція зовсім не радувала церковне духовенство, яке у кожній такій картині вбачало загрозу природі релігійного мистецтва, яке мало не розважати людей, а доносити їм сакральні біблейські істини. Тож діяльність митців була віддана під юрисдикцію духовників та інквізиторів, що на багато років приглушило розвиток цієї багатостраждальної мистецької гілки. Звісно, найвільніше трактування картини з біблейськими сюжетами отримали вже за сучасних часів, коли зникло будь-яке регулювання канонів світського релігійного живопису. Але, без сумніву, метаморфози саме цієї сфери мистецтва є одним з найцікавіших та показових у історії людства.


Христос Святого Йоанна Хреста, Сальвадор Далі, 1951р.


Найбагатший час – минулий, найзагадковіший – майбутній, найвідповідальніший – теперішній (о. Ігор Цар).
Категорія: СТАТТІ ПРО ЦЕНТР | Додав: shaarelles (30.12.2019)
Переглядів: 65 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: