Центр реабілітації та соціальної допомоги Логос




Давайте всі помолимось за мир,
Старі міста давно лежать в руїнах,
Розбиті вікна дивляться з пітьми
Очима важкохворої дитини.

Ми ходимо по рідній нам землі,
Розділеній на зони блок-постами,
Ми кожен день неначе на війні,
Оточені навколо ворогами.

Нас поділили на своїх-чужих,
Немов би ми були народжені у блуді,
Та ми й самі себе причислили до тих,
Які в душі зреклись і стали діти перелюбу.

У нас виймають душу з ще живих,
І вказують де біле, чорне, сіре…
Нас розкладають, теплих, у нові
Дбайливо приготовані могили!

Нас продали за декілька монет,
Щоб нашим дітям сонце не всміхалось,
Нам шепотіли тихо – головне -
Щоб ми мечі перевели на рала…

О Україно! Ти у нас одна!
Ти мати, що з колиски нам співала
Пісні свої про волю без ярма,
І по краплині серце віддавала.

Щоб ми бул ... Читати далі »
Переглядів: 25 | Додав: shaarelles | Дата: 22.11.2019 | Коментарі (0)




Одним із важливих напрямків християнського служіння з давніх часів є піклування про хворих.

Центр реабілітації та соціальної допомоги «Логос» та Ірпінська міська лікарня(м. Буча) —це хороший приклад взаєморозуміння та взаємодопомоги. Колись цей заклад прийняв людей «вулиці», надавши увесь комплекс необхідної допомоги. Відтоді й розпочалася співпраця. Необхідне обладнання вже отримували відділення хірургії, травматології тощо.



Нещодавно група служителів, з Божою поміччю, побували у медичному закладі з гуманітарною місією. Цього разу допомогу отримувало відділення інтенсивної терапії. Усі ми розуміємо, що люди, котрі там опинилися, потребують особливих умов та особливого догляду. Тому декілька спеціальни ... Читати далі »
Переглядів: 34 | Додав: shaarelles | Дата: 11.11.2019 | Коментарі (1)




Я вірю, Господи, Тобі!
Тобі одному довіряю,
Бо все Твоє живе в мені,
І лиш Твої Закони знаю.

Я вірю, Ти ведеш мене,
З народження і до сьогодні,
Я залишав не раз Тебе,
Ти ж рятував мене з безодні.

Я знаю, Ти вмирав не раз,
Голгофський Хрест - не Твій єдиний,
Тебе катує кожен з нас,
Коли грішить у кожну днину.

Ціною власного життя
Ти двері відчинив до раю,
Щоб щастям сповнилась душа,
Й Тебе ми славили без краю!

Як не забути це тоді,
Коли стоїш перед юрбою?
І віру втрачено в собі,
В життя, знеславлене ганьбою.

Пробач, що знову я не зміг
Пройти цей іспит у покорі,
Що іншим я не допоміг
Піднестись від страстей до волі!

Ти випив чашу мук до дна,
І муки знову терпиш нині.
Коли впадає в гріх душа,
Що у Твоїй була родині.

Я вірю, Боже, прийд ... Читати далі »
Переглядів: 78 | Додав: shaarelles | Дата: 01.10.2019 | Коментарі (0)




Меня зовут Руслан Шульга, пять лет назад, в мае 2014, мы с женой и тремя детьми уехали из оккупированной Горловки, которая находится в 40 километрах от Донецка. Ехали подальше от войны, подальше от непонятных людей с оружием в руках, от российских флагов и антиукраинских лозунгов.

В мае еще не было обстрелов из крупнокалиберных орудий, еще не взрывались снаряды и мины на парковках супермаркетов и на остановках городского транспорта, еще не гибли мирные жители – дети и старики. Еще не стояли огромные очереди возле пожарных машин, которые привозили питьевую воду в жилые районы города. Мы уезжали из Горловки, потому что в воздухе пахло войной.

Слава Богу, мы списались в интернете с волонтёрами, и они дали нам контакт православного священника, который давал приют семьям военных из оккупированного Крыма в крыле приватизированного детского сада, которое священник и члены его прихода отремонтировали и подняли из руин с целью реабилитации людей с ограниченной способно ... Читати далі »
Переглядів: 133 | Додав: shaarelles | Дата: 21.09.2019 | Коментарі (0)




2014-й… Її світ змінився до невпізнанності. На вулицях рідного Севастополя – чужинці у військовій формі , зі зброєю.

Звідусіль лунає чужа мова.

У повітрі відчувається присмак тривоги і небезпеки.

Через кілька днів ці люди заходять у їх двір.Здоровенний алабай захищає господарів, постріл—і його вже немає. Чотирнадцятирічна донька не витримує і в обличчя чужинцям кричить: «Забирайтеся, це мій будинок, моя країна!»
Саме тоді жінка зрозуміла, що залишатися тут просто небезпечно для життя. І вони з сім’єю виїжджають до родичів у столицю. Залишають все: майже 30 років життя, друзів, улюблену роботу, будинок на березі моря...
Уже немає сліз, розпачу. Залишилася тільки надія на те, що колись все стане на свої місця. І віра, що Господь не залишить їх.

2014-й… На її рідній Луганщині відбуваються події, які навіть у думках не можна було припустити.
Танки, обстріли, бойовики у «камуфляжах». Жінка розуміла, що сталось щось стр ... Читати далі »
Переглядів: 72 | Додав: shaarelles | Дата: 08.09.2019 | Коментарі (0)




Мы, семья Гойденко, вынуждены были покинуть свой дом в связи с боевыми действиями в январе 2015 года.
На момент, когда мы выезжали из родного города, я была беременна - на 8 месяце, поэтому сложностей на нашем пути в качестве переселенцев без жилья и работы встретилось в несколько раз больше.

По приезду в Киев нам помог Центр социальной реабилитации для переселенцев, что расположен в смт. Коцюбинское, и мы очень благодарны, что нас приняли туда достаточно тепло и гостеприимно. На тот момент это было для нас неоценимой помощью, особенно, учитывая мое положение.

С Центром у нас очень много воспоминаний: там мы расписались, повенчались, родилась доченька София, и там же у отца Николая в храме мы её и покрестили. Прожили мы там на протяжении полутора лет, и за эти полтора года мы были обеспечены всем благодаря руководству, служителям, волонтерам и другим неравнодушным людям. Еда, одежда для малышки, коляска и прочие нужные вещи - всем этим нам неоднократно ... Читати далі »
Переглядів: 617 | Додав: shaarelles | Дата: 28.07.2019 | Коментарі (0)




В связи с началом боевых действий в нашем городе Красногоровка Донецкой области летом 2014 года, наша семья выехала в г.Киев к знакомым. Проживать у знакомых долго не было возможности, поэтому нам пришлось искать временное жилье. Материально было тяжело снимать жилье в г.Киев, т.к не было работы, дети не были определены в учебные заведения.

В маршрутке я встретила переселенца с Луганской области, мы разговорились, и я ему сказала о нашей нужде. Он подсказал,что в смт. Коцюбинском есть реабилитационный центр для переселенцев, руководитель которого- священнослужитель Ильницкий Николай.
Мы обратились за помощью к отцу Николаю, и он согласился помочь нашей семье. Нам дали комнату. В центре волонтерЫ помогали продуктами, одеждой, бытовой химией, медикаментами. Детям ежегодно давали новую школьную форму, все школьные приналежности и прочие нужные вещи.

Первый Новый год был незабываем тем, что мы были не дома, но приняли нас тепло, по-семейному. Все дети напис ... Читати далі »
Переглядів: 198 | Додав: shaarelles | Дата: 23.07.2019 | Коментарі (0)




Попав в центр "Логос" еще несовершеннолетним ребенком, я даже не могла представить, какую решающую роль в моей жизни сыграет данное место. Я и моя семья попали в очень сложную ситуацию с началом войны – отсутствие жилья, достаточного количества средств для проживания и много других сопутствующих проблем. В этот момент мы и узнали об этом месте и людях в нем. Нам сразу же предоставили необходимые условия для проживания и все необходимые вещи. Во время моего обучения в школе, центр постоянно помогал принадлежностями , школьной формой, а также давал возможности посещать различные образовательные мероприятия. Кроме всего этого, со мной и моей семьей постоянно велись психологическая и духовная работа, постоянно находились люди, оказывающие поддержку.

Центр сыграл большую роль в моем духовном росте и моих взаимоотношениях с Богом, что сейчас является для меня наиболее важной помощью. В этом месте я получила много новых знакомств с людьми, через которых Господь давал мне свои бла ... Читати далі »
Переглядів: 264 | Додав: shaarelles | Дата: 01.06.2019 | Коментарі (0)





У будівлі колишнього дитячого комбінату в смт. Коцюбинському під Києвом розташувався Центр реабілітації та соціальної допомоги для вимушених переселенців c Донбасу. Більше півсотні сімей з дітьми поселив тут місцевий священик УПЦ КП Микола Ільницький, він же батько Микола. Ми поспілкувалися з господарем притулку і його підопічними.

З тильного боку будівлі щосили йшли будівельно-ремонтні роботи. З фасаду стояли автомобілі приватної клініки «Добробут», на мотузках сушилася білизна, поруч в пилу хлопчаки бігали за м'ячем. Вийшла на прогулянку з дітьми Маргарита, жвава молода мати з м. Дружківка, повідала свою історію переселення - одну з багатьох схожих історій.

- Ми їхали полями-посадками до Донецька. Дещо як, на таксі - дуже довго вмовляли людину, щоб він відвіз нас. Ми платили шалені гроші. У Донецьку вже сіли на поїзд, доїхали до Києва - нас зустріли волонтери і привезли сюди. Ось так ми і їхали, ... Читати далі »
Переглядів: 136 | Додав: shaarelles | Дата: 30.05.2019 | Коментарі (0)




Отець Микола взяв кредит, щоб зробити ремонт на покинутій фабриці, і поселив туди людей

Отець Микола Ільницький з смт. Коцюбинське, що під Києвом, прихистив 46 біженців зі сходу, з яких 35 – діти. Переселенців священик поселив у двоповерховій будівлі, де в 1990-х був комбінат з виготовлення дитячих меблів. "Батюшка – золота людина!" – кажуть про нього постояльці.


Витратив мільони

"Ця будівля була покинутою. Там дах протікав, навіть скла у вікнах не було! Селищна рада виділила його нашій громаді і в 2003 році, силами волонтерів, ми зробили в центральному корпусі невеликий ремонт. Ми там відкрили реабілітаційний центр для малозабезпечених сімей. Хто ж знав тоді, що через десять років тут житимуть біженці!" – розповів нам отець Микола.
Переглядів: 134 | Додав: shaarelles | Дата: 30.05.2019 | Коментарі (0)

1 2 3 »