Центр реабілітації та соціальної допомоги Логос



Центри служіння: останній прихисток чи сходи до нового життя?
Від хліба, що Творець нам посилає,
Ніхто й малої скибки не відкрає.
Тож не турбуйсь про те, що в тебе є,
I не турбуйсь про те, чого немає
Омар Хайям


Буремне сьогодення часто залишає на узбіччі людей, котрі з якоїсь причини опинилися в тяжкому фізичному стані, або втратили житло та надію на майбутнє. Війни, теракти, тяжкі ДТП, пожежі, різноманітні важкі хвороби, врешті-решт моральний тиск суспільства (якщо ти не маєш дому, сім’ї, роботи – ти ніщо) – все це колеса життєвої вантажівки, під яку може потрапити кожен із нас. При цьому не завжди варто сподіватись, що родичі або друзі залишаться поруч і підтримають у скрутній ситуації. Життя часто демонструє, що чужі люди стають ближчими, ніж рідні, виявляючи турботливість та піклуючись про тих, хто не має змоги зробити це власноруч. Що ти відчуваєш у момент, коли, здавалось, усе пішло шкереберть і не залишилося ніякої опори, але раптом з’явилась рука допомоги і потягла тебе з глибокого підвалу під сонце, на свіже повітря? Мабуть, навіть атеїсти в такій ситуації подумають, що це Господь простягнув їм ту саму руку, діючи через інших людей – і будуть абсолютно праві.

І хто напоїть, як учня, кого з малих цих бодай кухлем водиці холодної, поправді кажу вам, той не згубить нагороди своєї. (Матвія 10:42)

Центри служіння: теорія та практика

Усі ми розуміємо, що наша країна наразі ще не є благополучною державою, де люди захищені від усіх можливих проблем. У ній проживає колоссальна кількість сиріт, тяжкохворих, одиноких матерів, самотніх пенсіонерів та людей з інвалідністю, яким держава не може запропонувати нічого, окрім мізерної пенсії та примітивних «пайків» до свята, існують самі по собі. І це вже не кажучи про бездомних, нарко- та алкозалежних людей, які просто викреслені з життя – іншими словами, ми живемо в метафоричній Спарті, де навіть слабких немовлят кидали зі скелі. Так, у країні є пансіонати для хворих дітей, стареньких людей та людей з інвалідністю, але в більшість із них краще не потрапляти ніколи і нікому, бо той світ існує поза межами реальності і часто є справжнім пеклом для безпомічних громадян.


Фото пансіонату для літніх людей с. Бишівці Івано-Франківська обл


Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде. (Мф. 24, 42)

У таких непростих умовах частину піклування про незахищені категорії населення добровільно беруть на себе українські доброчинні організації та церкви, що засновують центри служіння і намагаються допомагати людям самостійно. Цих центрів у країні одиниці, але і їх влада хоче відібрати для своїх, менш благородних цілей. Деякі з цих центрів розпадаються самі по собі, бо не мають ніякої концепції та духовного стержня, деякі тримаються на плаву завдяки саме духовності та щирості намірів, але на сьогоднішній день це крапля в морі. Втім, ця крапля демонструє дуже вагомі результати: за статистикою, приблизно 70-80% людей із залежностями після реабілітації у християнських центрах повертаються до нормального життя без зривів, тоді як у звичайних реабілітаційних центрах їх кількість не перевищує 40-45%.

У Европі (Німеччина, Італія, Чехія, Португалія, Польща) подібні центри служіння, засновані релігійними організаціями, мають велике значення, і, як наслідок, достойне фінансування та підтримку від влади на багатьох рівнях. Представники різних церков навіть збираються на великі щорічні самміти, на яких обговорюється та планується міжнародне місіонерське служіння людям, що перебувають у складних життєвих обставинах. Що стосується саме центрів соціальної допомоги та реабілітації в країнах Евросоюзу, то ставлення до таких людей базується в першу чергу на тому, щоб знову соціально інтегрувати їх у суспільне життя, де вони зможуть зайняти достойне місце як громадяни, а не будуть як «валіза без ручки, яку і нести важко, й кинути шкода».



Німеччина, Соціальний центр та будинок для літніх людей під одним дахом м. Кьольн



Польща, Центр соціальної допомоги м. Вроцлав


А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? (Івана 3:17)

Що ж можна на законодавчому рівні зробити для тих, хто потрапив у одну з вищезгаданих категорій? По-- перше, хотілося б бачити пенсії, розмір яких дозволив би людині достойно жити, а не жебрацьке існування, бо ті, хто не мають іншого джерела доходу, на сьогоднішню пенсію не можуть купити собі навіть життєво необхідні ліки. По-друге, звісно ж, необхідна повноцінна соціальна підтримка. Так, соціальні працівники у нашій країні є, але зазвичай вони можуть сходити у магазин та сплатити коммунальні послуги, тоді як за допомогу, наприклад, лежачій людині (прання, приготування їжі, зміна підгузків, тощо) треба доплачувати. А оскільки доплачувати буквально ні з чого, справжня соціальна допомога у нас для більшості людей – це розкіш, а не виключне право. Взагалі можна багато говорити про те, що потрібно хворим та самотнім людям, але поки вищевказані пункти у Україні не будуть більш-менш адекватними, про інші види допомоги (страхування, безкоштовна реабілітація, доступні ліки/медицинські послуги і так далі) можна навіть не згадувати.

Український досвід: на чому стоїмо?


Українські центри служіння, на жаль, частіш за все мають від держави тільки проблеми. Наприклад, центр Логос, який прийняв багато біженців із Донбасу в 2014 році, не отримав від влади нічого, хоча обіцянок було багато.

Але зауважимо, що його діяльність по допомозі переселенцям продовжується вже п’ятий рік, тоді як інші центри переселенців, отримавши чимале державне фінансування, пропрацювали недовго. Питання наступне: що саме є справжнім рушієм діяльності подібних закладів?

Відповідь очевидна : на першому місці тут духовність, єдність та щире бажання безкорисно допомогти тим, від кого відмовились влада та соціум. Гроші, без сумніву, важлива складова функціонування будь-якої установи, але без любові та поваги до людей жодна організація, якою б релігійною та благочинною вона не була, завжди перетворюється на бездушний механізм.

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жодного! (Коринфянам 13:1-3)

Великим надбанням Логосу та організації «Благо» є взаємодія українських та зарубіжних служителів, які щорічно зустрічаються на семінарах та конференціях під егідою центру.


Вони дивляться у одному напрямку, сповідують єдині цінності , не мають розбіжностей щодо принципів взаємодопомоги та служіння людям. Чому? Бо вони становлять собою єдине тіло Іісуса Христа, яке не бачить різниці між конфесіями, тому що Бог для всіх один. Завдяки цьому їх молитви мають величезну силу: неодноразово служителі центру бачили, як Господь посилає вихід з ситуацій, які, здавалося, неможливо подолати слабкою людською силою, і являв дива там, де їх просто не могли чекати з багатьох об’єктивних причин.

Саме завдяки молитвам і Божій помочі «Логос» зміг допомогти тим, хто нікому вже не був потрібен – багатодітні біженці, сироти з каліцтвами, помираючі безхатченки, молоді люди з інвалідністю, що опинилися сам на сам з з одним із найсуровіших випробувань у житті людини.



На фото робоча нарада реабілітологів по випадку травми після ДТП та процес реабілітації.


Усі вони є дітьми Божими, і основна місія центрів служіння – доводити їм і словом, і ділом, що Господь не залишив їх, що вони цінніші для нього більш за все, бо страждання очищують душу. Тож нехай в Україні ця справа ще не розвинута на достатньому рівні, але фундамент вже є, і він досить міцний завдяки людям із серцем, палаючим небайдужістю до чужої біди.


Фото першого служіння безхатченкам. На фото протоієрей о. Микола (Ільницький), Памела Д’Андре (перша зліва) та перші мешканці Богадільні на кладовищі смт Коцюбинське (зима 2012 року)


Милосердя - це величезна сила, що зв'язує і об'єднує людей. Милосердя зближує сильніше кровного споріднення і відданої дружби. Тільки милосердя здатне закрити очі на фізичні вади і поганий характер людини. І лише милосердя може щиро захоплюватися кожною живою істотою тільки тому, що вона - витвір Творця. (Мати Тереза)


Служіння людям вулиці літо 2013 року


Живе свідоцтво: диво Богдана

Записано зі слів матері Марії.


«Був звичайний літній день 14 липня 2011 року. Та він став початком нового етапу в моєму (та не лише моєму) житті. Цього дня в результаті ДТП був тяжко покалічений мій син Богдан, якому на той момент було 23 роки. В нього підростало двоє діточок (3х-місячний син та 4-річна дівчинка), а він був у глибокій комі через тяжку черепно-мозкову травму. Лікарі не давали жодної надії, навіть пропонували вимкнути апарат штучної вентиляції легень. Проте Бог був з нами і Його милосердя не залишило нас наодинці з бідою.
Допомагали нам і свої, і чужі. Йшли дні, тижні і місяці складної боротьби за життя Богдана. І от, нарешті, після 4 місяців перебування у комі та 2 місяця переходу до свідомості, почався наступний стан – навчитися жити заново, з нуля їсти, спілкуватися, ходити. Саме в цей час волею Божого провидіння і за допомогою добрих людей, ми потрапили до центру «Логос», що у Київській області, на реабілітацію.


На фото мама Богдана пані Марія, Богдан та Памела Д'Андре


Ми були безмежно вдячні Господові, що послав нам на поміч цих людей з великої літери, тих, що як добрі самаряни нас і приютили, і нагодували, і допомагали щоденно в усьому.
Завдяки їхній допомозі і невтомній молитві, додому ми поїхали з Богданом додому вже не в спальному мішку, а на колясці, бо син вже міг сидіти, а згодом і став на ноги. Боротьба за його повноцінне здоров’я продовжується, але фундамент зцілення закладено, і я буду вдячна до кінця життя о. Миколі Ільницькому – натхненнику та керівнику центру, а також усій його команді відважних Христових воїнів. Вони не словами, а своїм життям і своїми жертвенними вчинками показали усім нам, як слід жити в праведності, доброті та великодушній любові до тих, хто життєво потребує допомоги.»

Що потрібно для розвитку служіння в Україні

Щоб соціальне служіння людям стало максимально єфективним, воно в першу чергу має стати для самих служителів не обов’язком, а образом життя. Відсутність лицемірності та пошуку власної вигоди, як то «сьогодні я нагодую безхатченка, а завтра Господь осипле мене благами» дуже важлива для християнина та й для кожної людини взагалі. Також необхідно, щоб люди різних конфесій взаємодіяли між собою, щиро пам’ятаючи про те, що кожен із нас створений по образу Божому, а статус «віруючого» не звільняє від відповідальності за свої думки та діяння перед Богом та людьми. Всі люди можуть робити свої внески у справу Божу – нехай вони будуть невеличкі, в міру можливостей, але якщо вони принесуть хоч яку користь, це вже буде та сама крапля, яка врешті-решт стає частиною великої Божої справи.

Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл – мертва!» (Якова 2:26)

Ще одна важлива проблема – ємоційне вигорання служителів та волонтерів, яких і так небагато. Майже щодня вони бачать людські трагедії, пропускають їх через себе, намагаються будь- як полегшити людям страждання, а потім ще й отримують долю презирства та нерозуміння від суспільства, не маючи ніякої психологічної підтримки. Сьогоденні українські пріоритети, на жаль, не передбачають тренду на милосердя, любов до ближнього, допомогу від щирого серця, та небайдужість – натомість модно бути зарозумілим, нахабним, самозакоханим. Це теж є своєрідною захисною реакцією, яку люди вмикають у відповідь на події, що відбуваються у нашому жорстокому світі. Але якби вони звернулися до Бога у собі, то побачили б, що не треба захищатися і творити з себе кам’яного ідола, бо всі ми рівні, і Господь любить нас усіх однаково. Потрібно лише прийняти його любов, щоб стати Людиною, а не картинкою у соціальній мережі, Людиною, яка захоче примножувати добро на цій планеті.

Щоб служіння людям та Богу в Україні справді активно запрацювало, представники різних конфесій, волонтери і просто небайдужі люди мають об’єднуватися у згуртовані групи, заручитися підтримкою влади та суспільства на всіх рівнях, не конкуруючи у тому, чия релігія істинніша і чия група робить більше. Потрібно доносити для людей лише Божі істини, не нав’язувати своє бачення, не докоряти, не очікувати нагороди за свої діяння, бути чистим серцем та помислами. І тоді людина, що втрапила у складну життєву ситуацію, зможе відчути свою справжню цінність і зрозуміти, що можливо розпочати нове чисте життя, до якого ії під руку проведуть Господь та його безкорисливі щирі помічники.

Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. Блаженні голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. Блаженні будете, коли вас ненавидитимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради. Радійте того дня і веселіться, бо ваша нагорода велика в небі. (Луки 6:20-23)
Категорія: СТАТТІ ПРО ЦЕНТР | Додав: shaarelles (31.05.2019)
Переглядів: 23 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar