Центр реабілітації та соціальної допомоги Логос




Давайте всі помолимось за мир,
Старі міста давно лежать в руїнах,
Розбиті вікна дивляться з пітьми
Очима важкохворої дитини.

Ми ходимо по рідній нам землі,
Розділеній на зони блок-постами,
Ми кожен день неначе на війні,
Оточені навколо ворогами.

Нас поділили на своїх-чужих,
Немов би ми були народжені у блуді,
Та ми й самі себе причислили до тих,
Які в душі зреклись і стали діти перелюбу.

У нас виймають душу з ще живих,
І вказують де біле, чорне, сіре…
Нас розкладають, теплих, у нові
Дбайливо приготовані могили!

Нас продали за декілька монет,
Щоб нашим дітям сонце не всміхалось,
Нам шепотіли тихо – головне -
Щоб ми мечі перевели на рала…

О Україно! Ти у нас одна!
Ти мати, що з колиски нам співала
Пісні свої про волю без ярма,
І по краплині серце віддавала.

Щоб ми бул ... Читати далі »
Переглядів: 2724 | Додав: shaarelles | Дата: 2019-11-22 | Коментарі (0)




Одним із важливих напрямків християнського служіння з давніх часів є піклування про хворих.

Центр реабілітації та соціальної допомоги «Логос» та Ірпінська міська лікарня(м. Буча) —це хороший приклад взаєморозуміння та взаємодопомоги. Колись цей заклад прийняв людей «вулиці», надавши увесь комплекс необхідної допомоги. Відтоді й розпочалася співпраця. Необхідне обладнання вже отримували відділення хірургії, травматології тощо.



Нещодавно група служителів, з Божою поміччю, побували у медичному закладі з гуманітарною місією. Цього разу допомогу отримувало відділення інтенсивної терапії. Усі ми розуміємо, що люди, котрі там опинилися, потребують особливих умов та особливого догляду. Тому декілька спеціальни ... Читати далі »
Переглядів: 975 | Додав: shaarelles | Дата: 2019-11-11 | Коментарі (1)




Я вірю, Господи, Тобі!
Тобі одному довіряю,
Бо все Твоє живе в мені,
І лиш Твої Закони знаю.

Я вірю, Ти ведеш мене,
З народження і до сьогодні,
Я залишав не раз Тебе,
Ти ж рятував мене з безодні.

Я знаю, Ти вмирав не раз,
Голгофський Хрест - не Твій єдиний,
Тебе катує кожен з нас,
Коли грішить у кожну днину.

Ціною власного життя
Ти двері відчинив до раю,
Щоб щастям сповнилась душа,
Й Тебе ми славили без краю!

Як не забути це тоді,
Коли стоїш перед юрбою?
І віру втрачено в собі,
В життя, знеславлене ганьбою.

Пробач, що знову я не зміг
Пройти цей іспит у покорі,
Що іншим я не допоміг
Піднестись від страстей до волі!

Ти випив чашу мук до дна,
І муки знову терпиш нині.
Коли впадає в гріх душа,
Що у Твоїй була родині.

Я вірю, Боже, прийд ... Читати далі »
Переглядів: 1116 | Додав: shaarelles | Дата: 2019-10-01 | Коментарі (0)




Меня зовут Руслан Шульга, пять лет назад, в мае 2014, мы с женой и тремя детьми уехали из оккупированной Горловки, которая находится в 40 километрах от Донецка. Ехали подальше от войны, подальше от непонятных людей с оружием в руках, от российских флагов и антиукраинских лозунгов.

В мае еще не было обстрелов из крупнокалиберных орудий, еще не взрывались снаряды и мины на парковках супермаркетов и на остановках городского транспорта, еще не гибли мирные жители – дети и старики. Еще не стояли огромные очереди возле пожарных машин, которые привозили питьевую воду в жилые районы города. Мы уезжали из Горловки, потому что в воздухе пахло войной.

Слава Богу, мы списались в интернете с волонтёрами, и они дали нам контакт православного священника, который давал приют семьям военных из оккупированного Крыма в крыле приватизированного детского сада, которое священник и члены его прихода отремонтировали и подняли из руин с целью реабилитации людей с ограниченной способно ... Читати далі »
Переглядів: 780 | Додав: shaarelles | Дата: 2019-09-21 | Коментарі (0)




2014-й… Її світ змінився до невпізнанності. На вулицях рідного Севастополя – чужинці у військовій формі , зі зброєю.

Звідусіль лунає чужа мова.

У повітрі відчувається присмак тривоги і небезпеки.

Через кілька днів ці люди заходять у їх двір.Здоровенний алабай захищає господарів, постріл—і його вже немає. Чотирнадцятирічна донька не витримує і в обличчя чужинцям кричить: «Забирайтеся, це мій будинок, моя країна!»
Саме тоді жінка зрозуміла, що залишатися тут просто небезпечно для життя. І вони з сім’єю виїжджають до родичів у столицю. Залишають все: майже 30 років життя, друзів, улюблену роботу, будинок на березі моря...
Уже немає сліз, розпачу. Залишилася тільки надія на те, що колись все стане на свої місця. І віра, що Господь не залишить їх.

2014-й… На її рідній Луганщині відбуваються події, які навіть у думках не можна було припустити.
Танки, обстріли, бойовики у «камуфляжах». Жінка розуміла, що сталось щось стр ... Читати далі »
Переглядів: 733 | Додав: shaarelles | Дата: 2019-09-08 | Коментарі (0)

1 2 3 4 5 6 »